Дитина та комп’ютер: чи варто хвилюватись?

Над питанням комп’ютерної залежності дитини замислюються майже усі батьки. Доволі часто з цією проблемою звертаються до психолога. Спробуємо над нею поміркувати. Тут важливо зрозуміти, що саме так приваблює людину у віртуальній реальності, чому до неї тягнуться діти і навіть дорослі. А потім вирішимо, як з нею боротися, якщо це необхідно.

Комп’ютерна та ігрова залежність – не одне й те саме. Дитина, що проводить день за комп’ютером, не тільки грає у ігри – вона спілкується, знаходить нову інформацію та таке інше. Але більшість нарікань від батьків стосується саме комп’ютерних ігор.

Хочу наголосити, що гра є провідним видом діяльності дошкільника та залишається одним з важливих видів діяльності дітей більш старшого віку. Вона сприяє формуванню необхідних психо-фізичних функцій, вікових новоутворень, розумовому розвитку, спілкуванню з однолітками. Рольова гра допомагає дитині сформувати таку тактику поведінки з оточуючими, яка дозволить уникнути помилок у спілкуванні. Крім того, гра має психотерапевтичні властивості – допомагає «відіграти» поразки, образи, вікові страхи. Саме на таких властивостях гри засновано досить популярний сьогодні напрямок арт-терапії – ігротерапію. Застосовується ігротерапія у психотерапевтичній практиці в роботі як з дітьми, так і з дорослими.

У чому ж полягає привабливість для дитини саме комп’ютерної гри?
Віртуальна реальність – це інший вимір, до якого легко перенестись за допомогою комп’ютера. Щоправда, у даному випадку комп’ютер – лише інструмент, що дозволяє зробити такий перехід. Раніше таким інструментом була книжка, потім радіо, далі – кінематограф, а за ним – телебачення. І якщо книжка – це слаба ілюзія, котрій бракує звука та зображення, то кіно виправляє цей «недолік» і створює ілюзію більш високого ґатунку. Для декількох поколінь саме кіно було тим іншим виміром, що відволікав від дійсності. Телебачення зробило цю процедуру домашньою, і наші дідусі та батьки почали бити на сполох від того, що діти забагато дивляться телевізор, мало читають та грають на свіжому повітрі.

А тепер порівняємо скарги попереднього покоління батьків зі скаргами батьків теперішніх. Замінюємо слово телевізор на слово комп’ютер і … майже ніякої різниці. Але розбіжність все-таки існує, і вона полягає для дитини в тому, що одна річ спостерігати за пригодами героя фільму чи мультфільму, а зовсім інша – самому бути головним героєм – битися і перемагати, будувати нові світи, скільки завгодно виправляти свої помилки та програші, поки дійдеш до перемоги.

А вдома у дитини, наприклад, – сварки з братом чи сестрою, у школі – погані оцінки та конфлікт з найліпшим другом…

Вважається, що втеча від дійсності – це погано. Але в цьому частіше за усе винний не втікач, а дійсність. І якщо людині вдалося знайти більш прийнятний для неї світ – ніякими репресіями не повернеш її назад. Вона все одно буде бігти туди, де можна відчути свою силу, значущість, радість перемоги.

Небезпека тут, взагалі, існує, і полягає вона в тому, що у дитини, яка занурилась у віртуальний світ, більш слабким стає зв’язок з реальністю. Якщо віртуальні проблеми з легкістю вирішуються за допомогою натискання клавіші, то для вирішення реальних питань потрібні час, бажання та наполегливість, вміння контактувати з людьми. Добре, коли поряд з дитиною знаходиться доброзичлива розумна та любляча людина, яка безумовно її приймає та допоможе пережити неприємності — вислухає, підкаже стратегію поведінки, підбадьорить, пояснить, що проблему потрібно вирішити, а не втікати від неї, або просто зможе обійняти, заспокоїти, дати надію, що все минеться.

Вже сьогодні у психологічній практиці з’являються запити від молодих людей 20-26 років, які не бажають жити реальним життям – обслуговувати себе вдома, ходити до крамниці, працювати в колективі серед людей. Вони зі страхом замислюються над необхідністю вирішувати проблеми у реальному житті, для них більш прийнятним є варіант сидіння вдома за комп’ютером та, якщо треба - віддаленого працевлаштування. Сьогодні, у комп’ютерну еру, це можливо, але для таких людей, навпаки, дуже необхідно повернутися від віртуального до реального світу, вписатися, так би мовити, в соціум.

Також однією з причин нарікання батьків на комп’ютерну залежність є те, що дитина багато часу проводить у приміщенні, а не на вулиці. У відповідь на це релігійний філософ діакон Андрій Кураєв каже, що декілька поколінь батьків хотіли повернути дітей додому з вулиці, та коли це відбулося, забули про те, що проблема вуличного виховання взагалі існувала. Кураєв вивчає та освітлює у статті «На захист комп’ютера» проблему взаємодії з комп’ютером дитини з релігійного середовища і вмовляє батьків бути розсудливими, не відмовляти дитині у використанні сучасних технічних можливостей задля її розвитку та щасливого майбуття.

Хочеться порекомендувати батькам замість звинувачень на адресу дитини щодо проведення часу у віртуальній реальності, налагодити для неї міцні зв’язки з реальним світом. Бо, якщо дивитися правді у вічі, дуже багато речей у житті дитини залежить саме від нас, батьків! Та й відповідальність за її здоров’я та психологічний комфорт – це теж наша прерогатива. Тому давайте організуємо дитині змістовне дозвілля на свіжому повітрі - загальносімейний активний відпочинок, важливий для батьків і дітей різного віку; спортивні секції за напрямками, цікавими для дитини, що співвідносяться з її здібностями. Добре, якщо це груповий вид спорту – участь в дитинстві у позитивно орієнтованій групі однодумців часто дає людині друзів на все життя. Активний сімейний відпочинок зближує, має особливе значення для укріплення сімейних відносин, а у родинах з дітьми-підлітками допомагає пом’якшити проблему батьків і дітей.

Окрім проведення часу зі спортивним ухилом можна організувати для дитини реалізацію та розвиток її здібностей у будь-якій цікавій для неї сфері – музика та спів, малювання, вишивання, конструювання та багато-багато іншого. Тут є важливими два моменти: додержуватись чіткого розкладу додаткових занять, перевірити, чи співвідносяться вони з режимом шкільного навчання та переконатися у помірності навантажень.

А тепер зробимо висновки з наших міркувань:

- гра для дитини є не просто розвагою або відпочинком, а видом діяльності, головним у дошкільному віці – вона стимулює дитину у розвитку, допомагає навчатися, працювати над своїми комплексами та страхами;

- метод заборони використання комп’ютера та Інтернету не є розумним, бо неможливо зупинити прогрес, стояти осторонь зросту науково-технічних досягнень, не використовуючи нові методи спілкування та взаємодії між людьми;

- щоб під впливом привабливого віртуального світу у дитини не пропав зв’язок з реальністю, треба наповнити її життя цікавими та змістовними заняттями різної спрямованості, спілкуванням з друзями та родиною.

А найголовніше, незважаючи на можливі складності у вихованні, не втомлюйтесь любити, приймати та розуміти свою дитину!